Коли бабусі стало погано, ми всі зібралися в неї і почергово ночували в її будинку, щоб хтось постійно був поряд. Через рік бабуся померла, і її заповіт здивував усіх.

Коли здоров’я бабусі Рози почало погіршуватись, вся наша сім’я зібралася навколо неї. Ми навіть склали графік чергувань, щоб хтось завжди був поруч із нею, особливо вночі. Бабуся була для нас дуже важливою, і ми не хотіли залишати її одну. “Я залишусь сьогодні вночі,” – сказав одного разу мій дядько Петро, коли ми зібралися у бабусі. “Ні, дозволь мені, я ще не чергував цього тижня,” – наполягав мій двоюрідний брат.

Ці чергування тривали весь рік, поки одного разу вночі бабуся мирно не пішла від нас уві сні. Це був важкий час для всієї родини. Але найбільше нас здивував її заповіт. Бабуся залишила майже все своє майно моєму дядькові Олексію – своєму синові, який жодного разу не з’явився за цей час. Він завжди був відірваний від сім’ї, часто потрапляв у різні неприємності. “Це несправедливо! Ми з тобою доглядали її, а вона все залишає Олексію,” – обурювалася моя мати.

Але я розуміла бабусю. Вона завжди говорила, що любить усіх своїх дітей однаково, незважаючи на їхні помилки та недоліки. “Мамо, Олексій – її син. Вона любила його, незважаючи ні на що,” – говорила я, намагаючись заспокоїти матір. Бабуся Роза знала, що інші члени сім’ї зможуть упоратися без її допомоги. Швидше за все, вона бачила в Олексії когось, хто найбільше потребував її турботи, навіть після її відходу.

Хоча рішення бабусі викликало багато суперечок у сім’ї, я знала, що вона зробила це з кохання. Іноді любов і прощення йдуть пліч-о-пліч, і, можливо, це був її спосіб показати Олексію, що вона все ще вірить у нього. Зрештою, бабуся завжди знала, що робить, і її рішення, як на мене, завжди були правильними.

Leave a Comment