Після закінчення школи я переїхала зі свого містечка жити до обласного центру. Навчилася, працювала, вийшла заміж. Брат пішов моїми слідами. Я проїхалася з ним містом, показала, де що знаходиться, допомогла зі здаванням документів до університету. Вступив він на платне відділення та оселився жити у студентському гуртожитку. Закінчивши з усіма організаційними питаннями, брат до початку занять повернувся до батьків. На початок навчального року, приїхав разом із мамою. – Ти тут прослідкуй за ним, – попросила мама, їдучи назад. – Мені скоро народ жувати, – сказала я, – кожен його крок не зможу проконтролювати. Але простежу за харчуванням, гігієною та, у міру можливостей, збережу від НП.
Маму така моя відповідь цілком задовольнила, і ми розлу чилися задоволені один одним. Брат приїздив до мене щонеділі. Їв домашню їжу, приносив прати одяг, розповідав про своє життя. Назад відвозив чисті речі та їжу в контейнерах. Дочка у мене наро дилася у листопаді. Брат так само приходив у вихідні, сидів з дитиною, поки я пакувала йому їжу, упорядковувала його речі або займалася домашніми справами. Про навчання казав, що це все шляхом. Перше півріччя брат насилу, але пережив. А ось друге півріччя провалив. І, головне, він про це мовчав. Провалив, так само, і осіннє перездавання. Його відрахували з університету. Мама влаштувала істериkу.
– Цей молокосос ще, – вимовляла вона мені по телефону, – ду рень ду рнем. А ти?! Чому не побачила? Важко було зателефонувати, поцікавитись його успіхами у декана? – Він голодував? Або зашивів? Чи ходив у брудному одязі? Я зі своїм завданням упоралася. А зателефонувати до університету ти й сама могла. Але мама моє зауваження про “зателефонувати” проіrнорувала, зви нувачувала мене у всьому і насамкінець додумалася вимагати з мене компенсацію оплати навчання за другий, провалений семестр. Звичайно, нічого компенсувати їм не буду. Брат виба чився переді мною за підставу. Я завжди буду рада його бачити. А ось із батьками припинила будь-яке спілкування. Поки що не виба чаться.