Моя мати часто турбувалася про моє майбутнє, оскільки я жила одна, а її власний світ обмежувався садівництвом після виходу на пенсію.Незважаючи на всі мої зусилля, моє особисте життя залишалося застійним: я лише боролася зі старінням та самотністю.Але несподівано моє життя перевернулося, коли під час роботи я познайомилася з приїжджим бізнесменом, що незабаром призвело до вагітності, яка наповнила мене радістю та передчуттям.
Син Станіслав став моєю гордістю, але, на жаль, він помер молодим, так і не залишивши по собі дітей.Залишившись без засобів для існування, я відчувала себе безцільною, поки невістка Інна не втрутилася в ситуацію і не повернула мені бажання жити.Вона жила зі мною під одним дахом, виходжуючи мене, і зрештою за моєю порадою знову вийшла заміж, народивши дітей, які стали моїми заповітними онуками. Надія та Гнат, не кровні родичі, але найдорожчі мені люди, виросли під моєю опікою.
Тепер вони дбають про мене, уособлюючи собою ту сім’ю, про яку я мріяла все своє життя. Такий поворот долі змусив мене задуматися про природу сім’ї та приналежність до неї.Тому я досі запитую себе: які зв’язки – рідні чи прийомні – мають більше значення у сплетінні життя.