Після стомлюючого дня на роботі Катя вийшла на вулицю – і в цей момент небо над містом звалилося, обрушивши зливу. На жаль, парасолька залишилася вдома. Краплі, великі, як монети, били по асфальту, і Катя була на межі того, щоб застудитися від холодного дощу.”Почекайте!” – Почула вона. Повернувшись, вона побачила незнайомця з великою парасолькою, що наближалася до неї. “Дозвольте сховати вас від дощу”, – сказав він, посміхаючись.
“Дякую, ви буквально врятували мене,” – посміхнулася Катя, ступаючи під парасольку.Вони вирішили сховатися у затишному кафе, щоб дочекатися закінчення зливи. За чашкою гарячої кави та пледом на плечах, у теплому світлі кафе, вони почали розмовляти.
“Як вас звати?” – Запитав незнайомець.
“Катя, а вас?” – відповіла вона.”Мене звуть Антон,” – представився він. “Який жахливий дощ, чи не так?””Так, не чекала такої погоди. Дякую, що допомогли мені,” – сказала Катя, вдячно посміхаючись.
Протягом вечора вони обмінюлися історіями, сміялися та ділилися думками щодо різних речей. Час пролетів непомітно, а дощ за вікном давно припинився.”Мені було дуже приємно провести цей вечір з вами, Катю,” – сказав Антон, коли вони готувалися йти.
“І мені теж, Антоне. Цей вечір був врятований завдяки вам”, – посміхнулася Катя.Антон провів Катю додому, і вони обмінялися номерами телефонів, обіцяючи зустрітися знову. Так, вечір, який почався випадковим дощем, призвів до початку чогось особливого між ними, чому обидва були щиро раді.