Під зливою молода дівчина, втомлена і обтяжена, залишила свою дитину біля дверей дитячого будинку, сподіваючись на краще майбутнє для неї.
Дитина, названа Вірою, виросла в дитячому будинку під опікою Василини Володимирівни, добросердої жінки з трагічним минулим. Незважаючи на те, що багато дітей приїжджали та їхали, Віра залишилася і дуже прив’язалася до Василини Володимирівни.
Після виходу з притулку Вірі було надано химерну сільську хату. Віра згадала пораду Василіси про те, що потрібно поважати домашній дух – “домового”, і привітала його, пропонуючи частування.
Жителі села сподобалися Вірі та допомогли їй обжитися. Потім Віра зустріла та полюбила чоловіка на ім’я Руслан.
Вони зіграли весілля, і незабаром вона завагітніла. Проте Руслан таємниче зник.
Тоді Віра дізналася, що Василина зараз перебуває в будинку для літніх людей, і запросила її жити разом, на що та погодилася.
Одного разу по телевізору показали Руслана, який зазнав нападу, пограбування та втратив пам’ять.
Віра відвоювала його, і вони разом із дітьми та Василиною створили дружну родину.
Віра дякувала долі за Василину і за свою дитину… ну, і за чоловіка теж. З того часу її життя наповнилося новими фарбами.