З раннього дитинства я обожнював свого старшого брата – Микиту, вірячи у його непохитний захист і підтримку. Однак, коли ми дорослішали, я ставав свідком того, як моя мати часто вичитувала його за погану успішність і загальний непослух. Після служби Микита віддалився від нас, поїхав на заробітки за кордон і припинив спілкування.
Минули роки, і з того часу я закінчив школу, отримав престижну роботу і завів власну сім’ю, взявши на себе відповідальність за нашу матір після відходу батька на той світ. Одного вечора пізній дзвінок матері приніс звістку про несподіване повернення Микити і запрошення нас на вечерю. Побачивши його після такої довгої відсутності, я усвідомив, що він невпізнанний і не цікавиться нічим, окрім грошей.
Микита повернувся без гроша в кишені і навіть зайняв у мене грошей на зворотній квиток. На прохання матері я спробував через свої зв’язки влаштувати Микиту на роботу. Однак він не з’явився на співбесіду, змусивши мене збентежитись перед друзями і навіть засумніватися у його пріоритетах. Зневажливе ставлення Микити до праці і його тотальна залежність від пенсії нашої матері викликають у мене тривогу і занепокоєння з приводу його зміненої особистості.
Незважаючи на сімейні узи, брат, яким я колись захоплювався, став для мене чужим, адже він сам поставив свою гордість над благополуччям нашої родини. Після напруженого конфлікту Микита знову поїхав, заявивши, що повернеться після того, як заробить достатньо грошей. Мені залишається лише сподіватися, що він дотримається свого слова, бо я не готовий нести тягар його безвідповідальності.