Як подарунок на весілля дочки ми подарували молодим ключі від квартири. Але я й уявити не могла, наскільки розгніваною буде дружина мого сина.

Через кілька днів після весілля моєї дочки гучна витівка розгніваної дружини мого сина порушила наш спокій. На нашу адресу посипалися звинувачення у жадібності через те, що ми подарували нашій дочці квартиру. Присівши на секунду, я перемотала плівку назад, вкотре подивившись історію свого життя, яка розгорталася протягом трьох десятиліть шлюбу та народження двох дітей – сина Юри та доньки Наталії.

Раннє одруження Юри не дало нам шансу на розкіш – подарувати дещо цінне, однак і тоді витрати на пишне весілля ми взяли на себе. Минули роки, ми були свідками того, як Юра та його дружина поїхали до Німеччини у пошуках фінансової стабільності, тоді як наші заощадження виросли настільки, що ми змогли подарувати нашій дочці скромну квартиру, яку підживлював продаж успадкованого майна.

Але після весілля моєї доньки театральні вибрики моєї невістки розкрили вулкан невдоволення. Настав потік скарг, в яких нас звинувачували в дискримінаційній щедрості і вимагали подарувати їм нашу квартиру як засіб відшкодування збитків. Їхні звинувачення, приправлені невдячністю, упускали з уваги наші минулі жертви та внесок у їхнє життя.

Ми з чоловіком зіткнулися з маніпулятивними ультиматумами, включаючи відчуження нашого онука. Засмучені, але непохитні, ми вирішили не піддаватися їхній тактиці примусу, зберігши нашу гідність і недоторканність нашого насилу заробленого житла, незважаючи на тиск і невдячні вимоги. Хіба ми не маємо рації в цій ситуації? Чи варто відмовлятися від свого житла, аби мати нормальні стосунки із родиною сина?

Leave a Comment