Федя та Сєня були не просто друзями – вони були як брати. Довгі роки їхня дружба здавалася непорушною, поки одна подія не перевернула все догори дном. Олеся, дружина Феді, завжди була чарівною та життєрадісною жінкою. Федько шалено любив її, і вони здавались щасливими у своєму шлюбі. Але одного дня Сєня, прийшовши до Феді, сказав: “Федю, я маю тобі щось сказати. Я і Олеся разом. Я зможу краще про неї подбати.”
Ці слова вразили Федю як блискавку. Він не міг повірити, що його найкращий друг і його дружина… “Як ти міг це зробити, Сєня? Ти був моїм другом!” – скрикнув Федя, дивлячись на Сєню з подивом і болем в очах. Сєня похитав головою: “Я знаю, що це звучить жахливо, але я справді закоханий в Олесю. І вона в мене теж. Ми не хотіли тебе поранити.” Федя стояв, не в силах стримати сліз.
Він відчував себе зрадженим не тільки дружиною, а й людиною, яку вважав своїм найкращим другом. Він мовчки пішов, залишивши Сєню стояти одного. Через якийсь час Федя зрозумів, що його дружба з Сєнею вже закінчена безповоротно. Він уникав зустрічей з ними обома, намагаючись відновити своє життя та серце після зради.
Олеся та Сєня одружилися, але їхні стосунки завжди залишалися під тінню того, як вони почалися. А Федя, згодом, зміг вибачити їх обох, але забути не зміг. Він навчився жити далі, відкриваючи для себе нові горизонти та можливості, тоді як спогади про те, що було, залишалися дуже глибоко – десь у його серці.