Я завжди була незалежною жінкою з власним поглядом на життя. З чоловіком ми познайомилися в університеті, і вже тоді я зрозуміла, що він поділяє мої погляди на рівність у стосунках. Коли ми вирішили одружитися, я була наполеглива в одному: «Ми повинні ділити обов’язки по дому порівну», – сказала я йому. Він усміхнувся і відповів: «Я повністю з тобою згоден. Ти готуєш, я прибираю, і навпаки».
Так у нас склалася система: коли ми повертаємося з роботи, один з нас готує вечерю, а інший займається прибиранням та миттям посуду. Це правило працює у нас уже десять років та ідеально підходить для обох. Я часто чую від подруг, як вони втомлюються від постійного приготування, прибирання і турботи про дітей, в той час як їхні чоловіки тільки працюють і вважають, що цього достатньо. Я завжди дивуюсь цьому, адже для мене немислимо звалювати всі домашні справи на одні плечі.
Якось на сімейній вечері у друзів розгорілася розмова про домашні обов’язки. Одна з моїх подруг вигукувала: «Я щодня готую, прибираю та займаюся дітьми, а мій чоловік повертається з роботи і лежить на дивані перед телевізором, там і засинає іноді!» Саме тоді я поділилася нашим досвідом: «Ми з чоловіком ділимо обов’язки порівну. Це справедливо, і ми обидва відчуваємо підтримку один одного.
Не бачу причин, через які дружина має брати на себе всю домашню роботу». Діалог переріс у жваву дискусію про рівність у відносинах, і я помітила, як деякі з присутніх чоловіків почали замислюватися над своєю поведінкою. Для мене цей підхід не лише про справедливість: все це про взаєморозуміння та повагу. Життя удвох стає простіше, коли ти не один несеш весь побутовий вантаж, і я щаслива, що мій чоловік і я знайшли наш ідеальний баланс.