Минулого року ми готувалися до святкування шістдесятиріччя мами. Моя сестра запропонувала скинутися і купити ювілярці щось варте. Мамі вже давно треба привести зуби до ладу: щось підлікувати, десь коронки та мости поміняти. Вирішено. Ось і подаруємо їй “голлівудську” посмішку. Я вирушила до стоматологічної клініки, яку знала лише з позитивного боку. Трохи дорожче, ніж у інших, зате якість роботи відмінна. Обговорила з персоналом обсяг та якість робіт. З’ясувала зразкову ціну. Вийшло двісті тисяч. По сто тисяч із брата, тобто із сестри. Дорого, звичайно, але й ювілей не щороку. Коли сестра дізналася, яку ціну обійдеться подарунок, то попросила час подумати. Ну і мені, звичайно, треба було узгодити суму з чоловіком. Але він не став заперечувати. У зятя з тещею чудові стосунки.
У тих окремих випадках, коли ми сваримося, мама завжди встає на бік зятя. – Не зрозумію, ти моя мама чи його? – Огризаюсь я. Сестра теж схвалила подарунок, але попросила у нас у борг шістдесят тисяч. – Маю сорок. Внеси за мене ще шістдесят тисяч, а я тобі віддам згодом. Я знову порадилася із чоловіком. У нього з моєю сестрою не найкращі стосунки, але заради тещі чоловік готовий на все. Ми придбали сертифікат у клініці і піднесли іменинниці. Мама була дуже рада подарунку і не стала зволікати з походом до клініки.
Вже за три тижні вона сяяла білою усмішкою. Після вечірки сестра прийшла до мене, сказала, що не може віддати борг, тому що в неї зараз важкий період. Я спробувала дізнатися термін, але вона так все поставила, що це я винна їй. Потім майже рік я “вибивала” із сестри її обов’язок. На мої нагадування вона відповідала: “Так, звичайно”, потім віддавала трохи. То десять, то п’ятнадцять тисяч. Два місяці тому повернула останні двадцять тисяч. Та ще з таким незадоволеним виглядом, ніби я її обклала даниною. За тиждень у мами День Народження. Сестра знову зателефонувала мені з пропозицією скинутись на подарунок. Але я вже не хочу мати з нею справи. – Я вже купила подарунок мамі, – відмовила я їй.