Ранок добрим не буває. Ліза прокинулася через те, що на неї капала вода. Розплющивши очі, вона миттю схопилася з ліжка. Вся стеля була у воді. – Чорт, заливають. – Подумала Ліза і побігла до сусідки. На останньому поверсі жила самотня бабуся Антоніна Петрівна. Вона стояла стовпом. Жінка не розуміла, через що тече кран. – Ой, дитинко, пробач мені. Я не знаю, як це сталося. – мало не плачучи говорила Антоніна Петрівна. – Ви не хвилюйтесь, зараз викличемо сантехніка. – Заспокоїла Ліза пенсіонерку. Сантехнік приїхав та виправив поломку. Він здивувався, що кран не зламався раніше. Коли чоловік поїхав, то Ліза спустилася до своєї квартири прибратися. Весь вихідний дівчина витратила на відмивання підлоги. Коли вона закінчила, їй стало цікаво, як там справляється Антоніна Петрівна.
Ліза піднялася до сусідки. – Антоніно Петрівно, я прийшла вам допомагати. Сідайте, не гоже у вашому віці підлогу мити. – кричала дівчина з передпокою. – Лізо, ти скажи мені, скільки мені потрібно тобі віддати на ремонт. Я rроші зберу і одразу віддам, – сказала пенсіонерка. – Які rроші? Ви краще поставте чай. – попросила дівчина. Після того, як дівчина вимокла підлогу і прибрала потоп у будинку пенсіонерки, вони сіли пити чай. – А у вас немає родичів чи дітей? Нікому не зателефонували, щоби прийшли на допомогу, от і стало цікаво. Ви мене вибачте за цікавість, – спитала Ліза. – У мене тільки донька є, вона із чоловіком у Німеччині живе. Знаєш, Ліз я прожила таке цікаве життя. В молодості жодного разу не засинала. Завжди хтось був, а зараз навіть звикла до самотності. – Поділилася з Лізою пенсіонерка. – А заміжня не були? – Ні. Я у молодості цінувала свою свободу. Уявити не могла поряд із собою чоловіка. Думала, що він мене у всьому обмежуватиме.
Та й перетворюватися на домогосподарку мені не хотілося. Ось тому ні з ким довгих стосунків у мене не було. Змінювала чоловіків, як рукавички. Але одного разу я розлучилася з чоловіком і через місяць дізналася, що ваrітна. Тоді я була головною актрисою театру, дитина мені була не потрібна. Але позбутися його не змогла, народила донечку. Люблю її всім серцем. Зараз жалкую, що замiж не вийшла. Мені іноді буває дуже самотньо, – зітхнула Антоніна Петрівна. Ліза обійняла бабусю. – Тепер ви не одна, у вас є я. – сказала Ліза. Ліза щодня відвідувала пенсіонерку, допомагала по господарству. Вони стали один для одного найріднішими.