Анатолій, чоловік передпенсійного віку, дивився на компанію молодих, років тридцяти: “Уміють вони святкувати, життя любити”. У нього самого життя текло нудно. Одружений уже тридцять років. На красуні, рукодільниці, чудовій господині. Але вона не любить свята. – Не потрібне нам жодне весілля, – твердо заявила його Люба. – Прийдуть всі, хто мріє нажертися на халяву. Краще відзначимо у своєму колі, ми з тобою і наші батьки. Хоча слова нареченої й дуже здивували Анатолія, але особливо вникати в це він не став. Навіть зра дів, що дружина в нього буде ощадлива. У них наро дився син, а потім дочка. Люда не хотіла святкувати дні народження дітей.
– Ну хіба це свято, якщо я весь день біля плити проводитиму. Варила повсякденну їжу, і сідала за в’язання. Коли діти трохи підросли, Анатолій, на їхні дні народження, брав дітей у магазин іграшок, куnував імениннику іграшку на його вибір, потім вони каталися на каруселі та відзначали свято у дитячому кафе. Зустріч Нового року відбувалася так само нудно. З’їли олів’є і об одинадцятій годині дружина з дітьми лягали спати. – І що тут особливого? Ну, подумаєш , цифра в календарі змінилася, – говорила Люба, і Анатолій залишався зустрічати новий рік один. На Восьме Березня Анатолій приносив подарунки дружині та дочці.
Вони дякували, потім дружина казала: – Більше жодних витрат. Якось Анатолій запропонував відзначити День Народження дружини походом до ресторану. Навіть стіл уже замовив. – Нікуди я не піду! – заявила Люба. – Не люблю я все це. І готую я набагато краще. Що правда, то правда. Готувала дружина божественно. Дружина гостей не любила приймати. Приготує, виставить на стіл частування, сама піде до спальні. Люба ходити по гостях також не любила. Анатолій йшов сам. Але без дружини йому там було незатишно. Згодом і гості перестали відвідувати його будинок, і він перестав ходити до гостей. Ось так і вийшло, що до своїх шістдесят років він відірвався від компанії. І тепер, сидячи на березі з вудкою, він дивився на на молодь, що святкувала щось, і заздрив їм.