Я роз лучилася з чоловіком три роки тому. Наш трирічний син сприйняв цю новину спокійно. Прийняв вітчима, і при цьому тісно спілкувався з батьком. Ми з kолишнім, до речі, теж не стали ворогами. Зберегли приятельські стосунkи. І ось десять днів тому син видав, так видав. Я чекала від нього всього: щось зіпсувати, забруднитися чорнилом, влаштувати бійку в школі. Але щоб спокійно зібрати всі свої іграшки, шкільне приладдя, одяг і заявити: – Мамо, я йду від тебе. Буду жити з татом.
Я в повному ауті, набрала kолишнього: – Толік вирішив піти до тебе. Забирай через півгодини.На відміну від мене батько виявився на висоті. Через двадцять хвилин він стояв у мене в дверях. – Що сталося? – запитав він мене. Я всім своїм виглядом показала, що ні сном, ні духом… Вони поїхали, а я ридала тиждень. Поки не зателефонував син. – Мамо, можна я у тата ще поживу? – серйозним голосом запитав він. – Як хочеш, – промовила я. А через півгодини, оговтавшись, передзвонила і мало не наказовим тоном наказала повертатися. Тому що я без нього не можу! Ко лишній, сам спокій, мовчки привіз nлачучого сина назад. Так мій хлопчик і проnлакав, поки не заснув.
А я всю ніч мучилася. Напридумала собі всякого. Вже хотіла звернутися до nсихолога. З ранку Толік оголосив голодування. – Чим я тобі не вгодила? – Я хочу, щоб ви з татом знову були разом. – Ми з ним не любимо більше один одного. Але зате ми обидва любимо тебе. А ще ми з ним друзі. – Якщо ні ти, ні тато не хочете жити разом, значить хтось вам заважає. Я? – Тільки не ти. Трохи я, трохи тато. Ми з ним просто не можемо бути разом. Але зате ми з ним обидва дуже любимо тебе. Син обійняв мене, уткнувся в плече і зітхнув з полегшенням. Він всього лише із запізненням усвідомив роз лучення тата і мами. Я собі напридумала. А всього-то треба було поговорити з хлопчиком.