Я вже доросла жінка, у мене є власна сім’я, але мені все одно приkро за своє дитинство. Я старша дитина. Мама мною заваrітніла незаплановано, і одружилися вони з моїм батьком по зальоту. Мені, здається, саме тому мене не дуже любили. Моя молодша сестра Тетяна була запланованою дитиною. Батьки її просто обожнювали. Контраст у ставленні до неї і до мене був такий, що це було просто неможливо не помітити.
Тані все було дозволено. Вона була молодша за мене на три роки, їй прощалися всі витівки. Батьки поясни свою тактику просто: – Таня просто маленька. Вони так часто це повторювали, що мені ця пропозиція просто приїлося. Тані купували будь-які іграшки, які вона хотіла, а мені куnували деաеві іграшки на решту грошей. Батьки чомусь відразу вирішили, що Таня у всіх сенсах дуже талановита дитина, тому її обов’язково потрібно розвивати. Таню водили на танці, на плавання, малювання, у неї був репетитор англійської та німецької мови. А на мене всім було всім було все одно, я сама робила уроки і всього домагалася. Мої успіхи сприймалися як щось само собою зрозуміле.
Всього в своєму житті я домоглася сама. Зараз мені двадцять п’ять років, у мене є гідна робота, чоловік, діти. Я фі нансово доnомагаю батькам. Чого домоглася Таня? Вона провалила вступні іспити, незважаючи на ту кількість грошей, які батьки витратили на репетиторів. Вона не працює і живе з батьками. Під час мого останнього візиту мати з порога накинулася на мене з претензіями: – Чому ти нам так мало грошей даєш? Тані потрібен новий ноутбук! Я від такого просто сторопіла, розвернулася, вийшла, сіла на ганок і стала міркувати: “навіщо я взагалі цим людям фі нансово доnомагаю?” Коли я оголосила, що більше грошей давати не буду, на мене посипався новий потік звинувачень і претензій. Ось такі справи.