Аліса готувала обід для себе, коли у двері постукали. На порозі виявилася рідна тітка, яку вона не одразу впізнала. А все тому, що Рита була без макіяжу і не при параді. Це було незвично. Ну вона тітку взагалі бачила всього пару раз в житті. Вона стояла з дванадцятирічним хлопцем і посміхалася якось дуже вже доброзичливо, а потім кинулася обіймати Алісу. Аліса була здивованою. -Ой, люба, привіт, скільки років, скільки зим! Тітка протолкнулась в квартиру і задумливо все оглянула, а потім задоволено цокнула язиком. -Неnогано, неnогано.
О, люба, ми з дороги, дуже зголодніли. Не знайдеться їжі? -У мене тільки суп. Аліса показала на маленьку каструлю. -Піде! Поки Аліса наливала суп, тітка залізла в холодильник, там все оглянула. Потім вони з сином доїли суп. Аліса весь цей час сиділа і не розуміла, чим зумовлений такий раптовий візит. Тітку вона бачила востаннє п’ять років тому. Аліса вихованка дитячого будин ку. Коли вона втратила матір, ніхто з родичів не захотів її забирати. Про неї ніби забули, ніколи не відвідували і не цікавилися.
Алісі доводилося самій виживати в цьому жорстокому світі після випуску. Вона працювала старанно. Півроку тому їй все-таки виділили невелику, але затишну квартиру. -Я розлучилася, мені нікуди з сином йти! Але ж ти нас приютишь? – зказала тітка і не дочекавшись відповіді стала витягувати свої речі. Аліса дивилася на цю жінку і нічого не відчувала, ні жалю, ні співчуття. -Ні. Тітка в той день на неї образилася, але Аліса не відчувала докорів сумління.