Маша ще в дуже юному віці стала сиротою, тож жила та виховувалась у тітки. Проте тітка мала чотирьох своїх дітей, отже, на племінницю дуже часто не вистачало часу і сил. Як би там не було, дівчина виросла і змогла якось стати на ноги. А одного разу до тітки прийшла сусідка і сказала, що хоче одружити свого сина Володю з Машею. Володимир був старший за Машу на 12 років.
Він був добрим, але Марія його не любила. Але вони таки одружилися, наро дили трьох дітей. Жили зі свекрухою, яка, з одного боку, не втручалася у життя молодих, але, з іншого, жодного разу не сказала Маші доброго слова. Марія з головою пішла у турботу про дітей, а коли діти відлетіли з рідного гнізда, вона вирішила податися на заробітки до Італії. Маша хотіла заробити на будинок, але вже тоді твердо вирішила, що цей будинок належатиме тільки їй. Тож усі зароблені гроші вона залишала собі.
Чоловік одного разу не витримав цього і сказала, мовляв, чи вона повертається, чи роз лучення. Маші було тоді 43 роки, тому роз лучення їй припало до душі. Чоловік налаштував дітей проти матері, тож і з ними вона не спілкувалася 10 років. Протягом цих років Марія заробила собі на будинок, і коли будівництво було завершено, вона почала надсилати трьом дітям неnогані гроші. Як би там не було, це не пом’якшило їхнього ставлення до матері, оскільки вони досі були на боці батька, вважали, що мама залишила сім’ю та поїхала за найкращим життям. Але Марія щаслива. Свій материнський обов’язок вона виконує – і це для неї найголовніше.