Сім’я: батько, мати, і їхній п’ятирічний син Гоша сиділи за вечерею. – Мам, – раптом спитав син, – чому це я на тата не схожий? – Хто тобі таке сказав?! – різко випалила матір. – Не кричи на дитину, – приструнив батько, і тут же підколов дружину, – чи тобі є що сказати? – Ти хоч думай, перш ніж сказати! – Перенесла “вогонь” на чоловіка дружина. – Ти мене у зраді звинувачуєш?! – Якщо ти чиста, тоді чому ти нер вуєшся? – Подивилася б на тебе, якби тебе звинуватили у подібній гидоті! Задушу гадюку, яка посміла таке дитині сказати.
– Та хто тебе звинувачує? – Та хоч би ти! – Нічого такого я не казав! – Буквально не сказав, але поставив питання з підковиркою! Якщо ти в мені сумніваєшся, значить розлюбив! Чи взагалі ніколи не любив? – А може, це ти мене ніколи не любила! – почав закипати батько. Слово за слово і нависла загроза грандіозного сkандалу. Але тут знову своє “вагоме” слово сказав Гоша. – Мам, тату, а чого ви лаєтеся? Адже просто треба зробити мене схожим на тата. Батьки, відкривши роти, дивилися на сина. – Як це? – першим очухався батько.
– Дуже просто. Треба для мене куnити молоток та ножівку, – пояснив син. Батьки переглянулись і витріщилися на своє чадо. – Поясни, – нарешті зміг вимовити батько. – Я знову в садку стільчик зламав, – зітхнувши почав свою розповідь Гоша. – А Марина Петрівна сказала: “Ти, Гоша, зовсім на тата не схожий! Він приходить, лагодить нам меблі, а ти тільки ламаєш!”. Тату, ти мені куnиш молоток та ножівку? Я стільчик полагоджу, і знову буду схожим на тебе. Тут батько вибухнув таким сміхом, що затремтіли шибки. А мати вnала на стілець і уткнулася в долоні обличчям.