Андрій насилу впізнавав свою дружину Віру. Вони були разом 17 років, і вона завжди була втіленням розуміння та доброти. Щоранку вона готувала сніданок, а щовечора – вечерю. Щонеділі вони прасували свої речі разом.
Останнім часом на сніданок були прості бутерброди або пластівці, а на вечерю іноді просто записка про те, що вона повернеться додому пізно. Спочатку Андрій подумав, що це через конференцію, на якій була присутня Віра, але коли її розпорядок дня не відновився, він занепокоївся.
“Все в порядку?” – нерішуче запитав Андрій.
”А чи не можна мені зробити перерву? Я завжди була поруч із тобою”, – захищаючись, відповіла Віра.
Андрій звернув увагу на її часті нічні прогулянки та нові вбрання у її гардеробі. У його свідомість почали закрадатися сумніви. Можливо, вона зустрічається з кимось?
Занепокоєння взяло над ним гору, і він почав все винюхувати. У її сумочці він виявив любовний лист, потертий від частого прочитання. Андрій, нарешті, зіткнувся з нею віч-на-віч.
“Я знаю про все”, – заявив Андрій.
“Про що ти говориш?” – Запитала Віра, щиро спантеличена.
”Лист! Я прочитав його!” – вигукнув Андрій.
Сміючись, Віра вирішила тоді відкрити правду: лист був від самого Андрія, написаний багато років тому, коли він пошкодив свою праву руку і змушений був писати лівою. Вона зберігала його як нагадування про їхнє кохання, особливо в моменти сумнівів – як радив її психолог.
Наступного ранку Віра прокинулася від аромату сніданку. Її сини були на кухні, готували їжу. Андрій підійшов до неї зі свіжим любовним листом.
З цього моменту їхні стосунки почали налагоджуватись. Вони знову відкрили для себе свій зв’язок, і, хоча не кожен день був ідеальним, вони все-таки знаходили моменти спільного щастя.