Невелика розбіжність з моїм нареченим Артемом переросла в серйозну сварку, внаслідок якої мені довелося покинути наш спільний простір і поїхати до батьків.
Цей інцидент викликав ще одну сварку вдома: мама стала на мій бік, а батько підтримав Артема, що ще більше посилило напругу.
Ми з Артемом познайомилися на сайті знайомств, і незважаючи на мій початковий скептицизм, наші відносини швидко поглибилися. Через деякий час він зробив мені пропозицію, і ми вирішили пожити разом до весілля, щоб зрозуміти, наскільки ми сумісні в повсякденному житті.
У наш перший же спільний вечір Артем завів розмову про наші майбутні фінансові відносини, підкресливши свій погляд на шлюб як на рівноправне партнерство, яке потребує спільного підходу до витрат.
Більше того, він розповів про минулу фінансову експлуатацію з боку своєї колишньої дівчини і наполягав на рівномірному поділі витрат, припускаючи особистий розсуд щодо залишку грошей.
Але такий підхід різко суперечив моїм очікуванням. На мою думку, побудувати міцну сім’ю на такому розподілі просто неможливо. У результаті це призвело до гарячого обміну думками та мого раптового від’їзду.
Вдома дебати щодо наших фінансових розбіжностей виявили розрив у розумінні та підтримці між моїми батьками. Коли мама критикувала Артема за скупість, батько співчував йому, розмірковуючи про свій власний досвід фінансового контролю у шлюбі.
У результаті я серйозно задумалася про баланс між загальною відповідальністю та автономією у партнерстві. У кого яка думка щодо цього?