Мені 29 років, і донедавна я думав, що маю все: стабільна робота, хороші друзі та дівчина.Я виріс в сім’ї, де любов моїх батьків з роками ставала тільки сильнішою, тож потай сподівався й сам знайти такі стосунки. Незважаючи на мій скептицизм, викликаний спостереженням за тим, як друзі страждають від юнацького кохання, я не втрачав надії.
Після успішного навчання у школі я переїхав до столиці, щоб вступити до медичного інституту. На четвертому курсі експеримент нашого професора приніс несподівані зміни: ми мали допомагати йому в медичній школі, що призвело до моєї зустрічі з нею.
Вона не була красунею, але в ній було щось чарівне. Їй було лише 17 років, і вона готувалася вступати до нашого університету. Я цілий рік допомагав їй. Вона склала вступні іспити – і ми стали парою.Ми планували спільне майбутнє, обговорювали сім’ю та шлюб у міру того, як звикали до нашого повсякденного життя. Але все почало змінюватись, коли до її компанії приєдналася нова дівчина. Вона стала постійним гостем у нашому домі, змінивши динаміку наших стосунків.
Поки ми готувалися до весілля, моя дівчина раптово віддалилася від мене, заявивши, що ще не готова до шлюбу. Вона повернулася до гуртожитку, і наше спілкування звелося до рідкісних повідомлень.Зрештою виникли підозри щодо її вірності. Після хворобливих підтверджень її обману та усвідомлення того, що вона використовувала мене як сходинку для вступу до університету, наші стосунки закінчились катастрофою. Вона навіть зізналася, що кілька місяців тому перервала вагітність без мого відома.Спустошений, я розірвав усі зв’язки з нею та нашими спільними друзями, змінив роботу та ізолював себе від суспільства. Тепер я живу без зрад і змирився з думкою, що справжнього кохання, як мінімум, для мене, не існує…