Мені зараз 28 років. 6 років тому я вийшла заміж за Стаса, у нас росте 5-річна дитина. Наше життя спочатку здавалося ідеальним: у нас була квартира, машина, ми часто подорожували. Стас завжди був уважним і добре нас забезпечував.Але його поведінка раптово змінилося. Він став грубим і відстороненим, і, незважаючи на мої спроби, ми ніяк не могли обговорити, в чому річ. Одного разу він таки завів розмову, в якій відкрилася правда.
Того вечора Стас познайомив мене з Петром – 7-річним хлопчиком, який, як він нещодавно дізнався, був його рідним сином від недовгих стосунків ще до нашої зустрічі. Мати хлопчика втратила батьківські права, і, оскільки жоден з родичів не захотів його забрати, Петро опинився на межі того, щоб бути відправленим до дитячого будинку. Мій чоловік підтвердив батьківство за допомогою тесту.
Незважаючи на метушню, я співчувала Петру, у якого вже явно було непросте життя. Хоча мені було важко пережити і пробачити минулі вчинки чоловіка, я розуміла, що ми не можемо допустити, щоб його син потрапив до дитячого будинку.Я вірю, що з часом ми зможемо зцілитись і знайти спосіб налагодити стосунки в сім’ї. А поки що ми збираємо документи для офіційного усиновлення.