У холодному світлі першого спільного ранку Дмитро та Олександра обнялися, зігріваючи один одного своїм коханням. Вони обіцяли бути поруч «в горі і в радості, в багатстві та в бідності», не припускаючи, що випробування розпочнуться так скоро.- Ми впораємося, правда? – З надією в очах запитала Олександра, коли Дмитро отримав повідомлення про звільнення.- Звичайно, впораємося. Ми разом, і це найголовніше, – впевнено відповів Дмитро, цілуючи її в лоба.
Переїзди, невдалі співбесіди, тимчасові підробітки стали частиною їхнього життя. Якось, сидячи в порожній, ледь мебльованій кімнаті, вони все одно підтримували одне одного.- Пам’ятаєш, як ми мріяли про велику хату з каміном? – почав Дмитро. – Ми все ще можемо це зробити. Просто згодом.- Так я вірю. Поки що ми маємо дах над головою, і маємо один одного, – посміхнулася Олександра.
Їхні дні були сповнені боротьби, але вечори наповнювалися ніжністю та затишком, які вони створювали разом. Любов залишалася їхньою опорою, допомагаючи переживати труднощі і рухатися вперед.– Слухай, мені запропонували роботу, але це за містом. Нам знову доведеться переїжджати , – сказав Дмитро одного разу.
– Якщо це гарна нагода, давай спробуємо. Ми вже стільки пережили разом, – відповіла Олександра, тримаючи його за руку.З кожним новим викликом їхні стосунки міцнішали. Вони навчилися цінувати маленькі радощі та бути вдячними за те, що мають.І ось, після багатьох випробувань, успіх усміхнувся їм. Життя поступово налагоджувалося, зберігаючи в їхніх серцях спогади про пережиті труднощі.
– Ми зробили це, – сказав Дмитро, дивлячись на Олександру, коли вони перетнули поріг свого нового будинку.– Так, ми зробили це разом. І будемо разом, що б не сталося, – відповіла Олександра, цілуючи та обіймаючи його.