Я заміжня за Артемом десять років. Ми з ним наро дили двох хлопчаків: Колю, сім років, і Мишка, чотири роки. Живемо ми у своїй двокімнатній квартирі. Селище у нас маленьке, роботу знайти неможливо. У мене з цим проблем немає, я вчителька у школі. Щоправда, зарплата не велика. А ось чоловік роботу у селищі не знайшов, тож пішов на вахту. Чотири тижні на зміні, чотири тижні вдома. Потім Артем звик, набрався досвіду і став брати по три зміни. Тобто тепер він дванадцять тижнів на вахті, чотири тижні вдома. Тоді й почалися у нас проблеми у сім’ї.
Виявилося, що Артем моторошний рев нивець. Він рев нував мене до всіх чоловіків у селищі: і до сусідів, і до своїх друзів, і до батьків моїх учнів. Я не давала йому жодного приводу, але він влаштовував сkандали, коли я не відповідала на його дзвінок. Тема одна й та сама: “З ким ти там мені зра джувала, раз не відповіла на дзвінок?!”. І щоразу я змушена була пояснювати, що під час уроку відключаю телефон. Але таке пояснення його не влаштовувало. Нещодавно я зателефонувала йому. Просто поговорити. На дзвінок відповіла жінка.
– Так, я слухаю! – Ой, а ви хто? Мені потрібний Артем! – Я його дружина… Я кинула слухавку. Значить, сам завів собі там подружку, тож тому й підозрює мене. За двадцять хвилин Артем сам передзвонив мені. – Мила, це був жарт. Я просто хотів дати тобі зрозуміти, що таке почуття рев нощів. Але я жарт не зрозуміла, його виправдання не прийняла, і подала на розлу чення. Його рідня каже мені: – Що ти ніс задираєш. Усі мужики зра джують своїм дружинам. – Пригоди чужих мужиків мені нецікаві, – відповіла я – А як діти зростатимуть без батька? – Діти його й так не бачать. Навіть не помітять зміни його статусу.