Зігравши весілля, ми оселилися в сімейній садибі моєї дружини Інни, що складалася з двох будинків: в одному жив її брат Борис з сім’єю, а в іншому – ми. Нерухомість дісталася моїй дружині у спадок від покійних батьків. Спочатку Інна та Борис разом справлялися з домашніми справами та садом, але я запропонував завести свій власний сад, щоб уникнути майбутніх суперечок.
Ворожість Бориса стосовно мене була очевидна з самого початку, кульмінацією якої стали скромний весільний подарунок і дрібні сварки з таких дрібниць, як позичені інструменти. Така напруженість спонукала мене прагнути незалежності, що призвело до того, що сільрада надала нам невелику ділянку землі, хоч і не найкращу.
Незважаючи на натягнуті стосунки, я намагався бути дружнім, навіть пропонував допомогу сім’ї брата своєї дружини. Якось одного разу сусідка розповіла, що Борис обурювався моїм шлюбом з Інною, тому що це означало втрату її допомоги по дому і з його дітьми, оскільки раніше вона повністю господарювала, поки його дружина працювала.
Розчарований ворожістю, що продовжується й досі, і не бажаючи нав’язувати Інні роль у родині її брата, я запропонував переїхати і, можливо, продати нашу частку будинку Борису. Інна не наважується покинути будинок свого дитинства, та й невідомо, чи погодиться Борис купити нашу частину, оскільки вона коштує не маленьких грошей. Зараз ми стоїмо на роздоріжжі, розмірковуючи: як найкраще впоратися з цією сімейною дилемою?