Коли мені було 25 років, я виявився втягнутим у сімейну суперечку, яка стала перевіркою на міцність родинних зв’язків. Після того, як наша мати попросила надати їй більш прийнятні умови проживання, я як єдиний син узяв на себе відповідальність за пошук квартири. У цей період моя сестра Світлана попросила про значний кредит, який я надав, вірячи у підтримку сім’ї.
Однак моє рішення викликало напруженість у відносинах з дружиною Катею, яка була стурбована додатковою відповідальністю та потенційним навантаженням на нашу родину. Незважаючи на її протести, я перевіз нашу матір до нашого будинку, але труднощі з доглядом за нею ще більше напружили наш шлюб.
Наступні відмови Світлани компенсувати частину витрат і її додаткові прохання лише посилювали проблеми, тоді як здоров’я моєї матері, що погіршується, залишалося нагальною проблемою. Після смерті матері виникла суперечка з приводу підозрілого заповіту, який призвів до запеклої конфронтації з сестрою, яка звинуватила мене в тому, що я завжди був улюбленою дитиною.
Розчарований її жадібністю та обманом, я звернувся до суду, щоб оскаржити сумнівний заповіт та відстояти свою недоторканність. Суд виніс рішення на мою користь, підтвердивши мою позицію, але посиливши сімейний розлад. Зрештою, юридична перемога здалася мені порожньою, затьмареною усвідомленням того, що матеріальні суперечки безповоротно зіпсували стосунки між мною та сестрою.