Я живу з ним уже два роки. Кожен з нас мав свій минулий шлюб і по двоє дітей. Наш шлях до співжиття був звивистим: ми не раз розлучалися і сходилися знову, в основному через його схильність до флірту з іншими жінками, особливо в інтернеті. Я закохана в нього, але в глибині душі знаю, що наші стосунки є токсичними.
Увечері після чергової сварки з приводу його листування я не витримала: “Ми повинні поговорити,” – почала я, відчуваючи, як у моїх грудях зароджується буря. “Знову ти починаєш… Це ж просто листування, нічого серйозного,” – відмахнувся він, не бажаючи вдаватися в подробиці. “Але мені боляче через це!” – Вигукнула я.
— “Ти спілкуєшся з ними так, ніби шукаєш когось краще. Мені здається, ти навіть не намагаєшся працювати над нашими стосунками.” Він мовчав, що лише посилювало моє розчарування. “Я люблю тебе, але не можу ігнорувати все, що відбувається. Нам потрібно щось змінювати, або ми просто втрачаємо час”, — продовжила я, намагаючись стримати сльози. Ця розмова змусила нас обох замислитись про наше майбутнє.
Я розуміла, що одного кохання не достатньо для здорових стосунків. Нам потрібні довіра, порозуміння та повага – чого нам явно не вистачало. Ця історія — про мій шлях до самопізнання, про те, як важливо не втрачати себе заради інших і вміти відрізняти справжнє кохання від ілюзії. Невизначеність нашого майбутнього ще залишається зі мною, але я готова зробити важливий крок уперед заради свого душевного спокою.