Ми з Пашею одружилися молодими, щойно закінчивши перший курс коледжу, після короткого періоду спільного життя, в якому були звичайні злети та падіння. Ми вирішили поки не заводити дітей, зосередившись на навчанні та насолоджуючись життям, яке було наповнене вечірками та тусовками. Саме на одній з таких вечірок я познайомилася з Мар’яною, з якою швидко зблизилась і зав’язала тісну дружбу.
Однак Паша почав виявляти сильні ревнощі, недовірливо ставлячись до кожного мого кроку, незважаючи на мою вірність. Мар’яна, студентка психологічного факультету, порадила мені не зважати на його поведінку, вважаючи це кризою у відносинах. Ситуація загострилася, коли Паша накинувся на однокурсника, з яким ми разом працювали над проектом, і звинуватив нас у романі, ґрунтуючись на невірно витлумаченому повідомленні.
“Ти що, з глузду з’їхав?”, – Зіткнулася я з Пашею в бібліотеці, – “Ми просто займалися проектом!”. Незважаючи на те, що це непорозуміння вирішилося, наші стосунки зіпсувалися та перетворилися на постійні сварки. У пошуках розради я звернулася до Мар’яни, яка песимістично передбачила наше розставання. Переживаючи під час спекотної суперечки, я запропонувала розлучитися, якщо Паша не може мені довіряти. Він відразу пішов, а я довірилася Мар’яні, яка переконувала мене не миритися, наполягаючи на тому, щоб Паша самостійно усвідомив свої помилки.
Через два тижні я дізналася, що Паша переїхав до Мар’яни, розкривши її приховані мотиви. Я думала про помсту, але звістка про її вагітність зупинила мої плани. Я відмовилася від думок про помсту, вирішивши натомість з нетерпінням чекати зустрічі з людиною, яка дійсно поважає і довіряє мені, і побажала Паші та Мар’яні рівноцінного “щастя”, якого вони домагалися за мій рахунок.