Життя в столиці означало, що кожного разу, коли родичі приїжджали по “справах”, вони обов’язково зупинялися у нас з чоловіком. Спочатку їхні візити були керованими та навіть приємними. Але після народження нашої дочки все стало складніше: з’явилися додаткові обов’язки та безсонні ночі. Більшість родичів були готові допомогти мені, але коли мій брат і його дружина вирішили відвідати нас, відбулася зовсім інша історія.
Хоча вони мали кошти, щоб зупинитися в готелі, вони вирішили заночувати у нас. Я витратила цілий день на підготовку до їхнього приїзду, прибирання та приготування їжі. Їхній візит розпочався з нотки розчарування , оскільки вони прибули з порожніми руками, навіть без маленького подарунка для новонародженої племінниці.
Наступні дні теж були непростими , оскільки я жонглювала домашніми справами, доглядала дочку і розважала гостей. Вони не допомагали по господарству, не купували і не готували їжу, змушуючи мене почуватися швидше покоївкою, ніж господинею квартири. Якось увечері, після того, як вони повернулися після прогулянки з пакетами, повними закусок та алкоголю, але призначених тільки для їхнього задоволення – моє терпіння лопнуло.
Коли я прямо поговорила про це з Катею, дружиною брата, її зневажливе ставлення до моїх слів лише зміцнило моє рішення. Наступного ранку я попросила їх піти. Їхній від’їзд приніс полегшення, хоч і змусив мене замислитись: чи правильно я вчинила?