Коли мій начальник повідомив, що мене відправляють у відрядження як відзнаку за довгі роки роботи, я була здивована. Адже я була найстаршим співробітником у нашій компанії. Мій чоловік, Андрій, здавалося, зрадів цій новині більше за мене, що й викликало у мене легкий сумнів. “Це чудова можливість відпочити та забути про роботу,” – з ентузіазмом говорив він. “Ти маєш рацію,” – відповідала я, але в глибині душі відчувала деяку тривогу.
Що, якщо його радість пов’язана не лише з моїм відпочинком? Як би там не було, із сумнівами у серці, я вирушила у подорож. Дні пролетіли непомітно, я насолоджувалася спокоєм та відпочинком, але думки про будинок і чоловіка не покидали мене. Повернувшись додому в день свого 50-річчя, я чекала на тихий сімейний вечір.
Однак, відчинивши двері, я обомліла: переді мною стояв оновлений будинок, сяючий чистотою та новизною. Мій погляд ковзав по нових меблях, свіжозабарвленим стінам і затишно оформленим куточкам. Андрій зустрів мене з широкою посмішкою: “З днем народження, моя люба! Сподіваюся, тобі сподобається сюрприз.” Він простяг мені маленьку коробочку, всередині якої лежали вишукані золоті сережки.
Сльози щастя обернулися на мої очі. Я обійняла його, відчуваючи шквал емоцій. “Ти весь цей час планував сюрприз?” – Запитала я крізь сльози. “Звичайно,” – відповів він з усмішкою. “Хотів, щоб твій ювілей став особливим. Твоє відрядження було ідеальною можливістю все організувати.” Тепер я розуміла його радість та хвилювання. Цей жест кохання та турботи став найкращим подарунком, про який я могла тільки мріяти.