Того року, коли родина Ткаченка збиралася на свою щорічну відпустку, ніхто й припустити не міг, що їхнє традиційне планування перетвориться на справжню сімейну драму. Все почалося зі звичайного обговорення у груповому чаті, де кожен висловлював свої переваги щодо місця відпочинку. “Я за море, як і завжди,” – написала Ганна, старша дочка, прикріпивши до повідомлення фотографію захоплюючого заходу сонця на пляжі. “А я пропоную цього разу вибрати дачу. Там так спокійно, і ми зможемо влаштувати справжнє сімейне свято,” – заперечив її брат Михайло, мріючи про рибалку та шашлики.
“Але ж ми щороку обираємо море. Чому б не зробити щось нове?” – підтримала Михайла молодша сестра Оля. Їхня мати, Олена, намагалася врегулювати ситуацію: “Давайте не поспішати, обговоримо все разом за вечерею. Впевнена, ми знайдемо компроміс.” Однак суперечка тільки розпалювалася. Ганна стверджувала, що тільки море може дати той відпочинок та розслаблення, яке їм усім потрібне після трудового року. Михайло та Оля наполягали на тому, що зміна обстановки піде всім на користь, і дача надасть їм усамітнення та можливість провести час один з одним без сторонніх.
Суперечка розгорілася з такою силою, що навіть звичайно спокійний батько Сергій підняв голос: “Досить! Якщо ми не можемо навіть вибрати місце для відпочинку без сварок, то який сенс взагалі кудись їхати?” Мовчання, яке відбулося після його слів, було гучніше за будь-які аргументи. У результаті сім’я Ткаченко так і не змогла дійти єдиної думки. Відпустка була скасована, а замість того, щоб провести час разом, кожен зайнявся своїми справами, залишивши в серцях почуття розчарування та невирішеності.
Минуло кілька тижнів, перш ніж вони знову зібралися за сімейним столом. “Ми всі помилилися”, – почала Олена. – “Головне не місце, а час, проведений разом. Давайте не допускати подібного в майбутньому.” Сім’я Ткаченко знову знайшла спільну мову, зрозумівши, що сила їхнього зв’язку криється не в місці відпочинку, а в умінні слухати та чути одне одного.