Я жив з дружиною і донькою. У нас все було чудово. Я працював, як nроклятий, щоб мої жінки ні в чому не потребували. Так, в плані грошей і матеріальних благ, вони ні в чому не потребували, але чи все було так барвисто?! А я вам скажу: ні. Робота повністю поглинула мене. Я не помічав, що через роботу перестав приділяти увагу дружині. Вона працювала то в саду, то по дому поралася, то з донькою після школи уроками займалася, то ще щось… Дружина часто намагалася влаштувати нам побачення, щоб якось розрядити напружену робочу обстановку вдома, але я не встигав з роботою і відхиляв всі пропозиції. Одного разу я повернувся з роботи, а дружини вдома немає. Теплий чай стояв на кухонному столі. Втім, вона любила заварювати собі чаї і залишати їх недопитими. Потім я помітив мокру ганчірочку в передпокої.
Хоч я її вдома і не застав, але ці «докази» вказували на те, що дружина була вдома зовсім недавно. У той день вона не з’явилася, не з’явилася і в наступний. Я вже до того моменту встиг обдзвонити всіх наших родичів, її подруг і зовсім зневірився. Я чекав закінчення терміну в два дні, щоб заявити в nоліцію про зникнення людини. Вже до закінчення терміну я згадав, що вона днями забрала у мене картку. Її телефон, звичайно, весь цей час знаходився вдома, але залізти в нього було практично неможливо. Тоді після нескладних маніпуляцій і дзвінків я дізнався, що моя дружина за 23 години до свого зникнення замовила собі квиток до Одеси. Знаючи її характер, підказки, листівки і всякі романтичні записки, підглянуті з фільмів, я зрозумів, що не дарма вона замовила квиток саме з моєї карти. Я одразу ж подзвонив своїй помічниці і сказав, щоб мене в наступний день не чекали. Я поїхав до Одеси на машині, а дочку повин на була забрати бабуся.
Я знав, де моя дружина повин на бути. І не помилився… Вже вдалині я помітив силует дружини, що сидить на каміні на березі моря. Вона була в легкій сукні, з розпущеними кучерями. Просто сиділа і нічим не займалася. – Кохана, поїхали додому, – прошепотів я, обнявши її за талію ззаду. – Ні, коханий, можеш їхати сам, якщо хочеш, але без мене. Ми кілька хвилин мовчки дивилися на хвилі, що шалено розбиваються об берег. Раптом дружина простягнула долоню. – Телефон, – ніжним голосом сказала вона. Я, не підозрюючи нічого, поклав свій телефон в її долоню. Вона встала і кинула його далеко-далеко в море. Я впав на коліна, прикинувши, скільки дзвінків я пропущу, поки не дістану новий телефон і не відновлю картку. Вже через хвилину на мене опустився якийсь спокій, умиротворення і почуття любові і комфорту поруч з незвичайною kоханою людиною…