Олена до тридцяти свідомо відмовлялася від ідеї материнства. Вона була впевнена, що цей світ надто жорсткий, щоб ще одну людину творити. Таке уявлення у неї сформувалося через сім’ю. Вона наро дилася у неблагополучній родині. Батько пив, а мати працювала на двох роботах, щоби прогодувати двох дітей. З самого дитинства вона росла з думкою про те, що коли виросте, то нічого не потребуватиме, тому старанно вчилася. А потім змогла влаштуватися на добру роботу. З протилежною статтю відносини у Олени теж не складалися. Усю себе вона присвятила кар’єрі. У свої тридцять у Олени вже була власна квартира та іномарка.
Тільки ось почала вона відчувати, що чогось у житті все-таки не вистачає. Вона все частіше озирналася на дітей, зустрічаючи їх на вулиці. Ідея про материнство у ній довго дозрівала. Але коли дозріла, Олена була у ній впевнена. Уява одразу намалювала хлопчика, чиєю мамою вона могла б стати. Розпочався стомливий період збирання документів. А потім ще стомлюючий період пошуку дитини. Вона хотіла дитину, якнайменше, щоб виховувати її з пелюшок.
Під час одного візиту до дитячого будинку до Олени підбіrла білява дівчинка, вона скинулася обіймати її коліна з криком: “Мамочко, мамо!” Дівчинці було три роки. У цей момент щось у душі у Олени змінилося. Всі плани забулися, варто було їй подивитись у зелені очі малюка. Для неї стало очевидним, що це її дівчинка. Усі відмовляли брати цю дівчинку, адже вона має дуже слабке здо ров’я. Але Олена була впевнена у своєму виборі. Після удочеріння вона не пошко дувала коштів та сил на реабілітацію дитини, і це дало результати. Настенька маму любить, живуть вони душа в душу. Вона радує Олену своїми успіхами у школі.