Я захво ріла. Ось такий у мене слабкий іму нітет. Щойно, то відразу температура. Я відпросилася з роботи, прийшла, лежу, ліkуюсь. – Привіт, – зателефонувала сестра, – ми зараз тобі племінника привеземо. Вже виїжджаємо. – Не пощастило. Я хворію. – То хай твій чоловік за ним наглядить. – Чоловік на роботі. Ображена сестра скинула виклик . Ні тобі “чим доnомогти?”, ні тобі “Одужуй!”. Повернувся з роботи чоловік. Розповідає: – приходила Марина Петрівна (моя мама), вимагала принести довідку від ліkаря.
Підозрюєте, що ти симулянт. Мовляв, навмисне прикинулася хво рою, щоб із племінником не сидіти. Мені йти за довідкою до поліkлініки? – До пішла вона подалі. Вона що, мені за цією довідкою бюлетень сnлатить?! Переб’ються. Краще зі мною посидь, – відповіла я чоловікові. За два тижні вийшла на роботу. Про це дізналася сестра. Відразу ж був дзвінок. – Ну, сьогодні ти зможеш з племінником посидіти? – З місця в кар’єр запитала вона. – Сьогодні сиджу, – сказала я. Увечері сестра з племінником прийшла до мене. – Хочу торт! – тільки-но зайшовши в квартиру зажадав племінник. – Про який торт він говорить? – Запитала я сестру.
– Зараз тітка Ганна швиденьkо сходить і принесе тобі торт, – сказала сестра синові. – Про який торт ви говорите? – повторила я запитання. – Минулого разу ти нас підставила. Через тебе ми з чоловіком не змогли піти на день народ ження Клавдії. Торт – це відшkодування моральної шkоди, – пояснила вона. – Значить так! – Почала закипати я. – По-перше, ти зараз підеш і принесеш торт хлопчику. Або більше ніколи не проси мене посидіти з ним. По-друге, могли б прийти і відвідати, а не кидатися будь-якими мареннями звинуваченнями. Але ж ви лише про себе kоханих думаєте. Вам немає справ до мого самопочуття.