Кріс не вибирала стати матір’ю-одиначкою, але так вийшло. Навколо неї в nологовому будинку за мамами доглядають їхні чоловіки, а Христині дзвонила тільки мама. Христина зустріла свого ко ханого рік тому. На транспортній карті Христини закінчилися гроші, а кондуктор тролейбуса не мав здачі і влаштував переполох. За неї заnлатив чоловік, який сидів поруч із нею. Він провів дівчину і одразу ж зако хався. Адам ставився до Христини з добротою та увагою.
Христина поставила йому запитання: – А якщо я заваrітнію? – Я дуже хочу, щоб у нас з тобою була дитина! Коли минуло трохи більше місяця, Христина відчула, що незабаром з’явиться привід для радості та зателефонувала до Адама. – Яка ти чудова, Христино! За два тижні я приїду з відрядження. – пролунав по телефону радісний голос Адама. Після цього він назавжди зник. Коли Христина дзвонила, його телефон був недоступний. Христина чула, як за подібних обставин чоловіки “вмивають руки”, але вона не могла вірити, що Адам зробив так само.
Христина не почала його шукати, бо не можна прив’язати до себе хлопця, якщо він вирішив піти. Вона вирішила наро дити дитину. Образа душила. Однак вона не могла забути Адама. Їхній хлопчик ріс сильним і розумним. Коли син пішов у дитячий садок, Христині довелося зайти на роботу до своєї однокласниці до читального залу, щоб підготуватися до чергового дитсадкового свята. В одній із старих газет Христина побачила фотографію Адама.
У статті йшлося про Адама, що він загинув, намагаючись врятувати дітей із пожежі. Це сталося через кілька днів після їхньої останньої телефонної розмови. “Пробач мені, Адаме! Який це був подарунок для мене – наро дити сина, твого nродовжувача.” Бібліотекар знав, де мешкають батьки Адама. Їхній єдиний син трагічно загинув. Кріс написала батькам Адама, щоб повідомити їм, що вони більше не самотні, оскільки вони мають онука.