Вона твердо вирішила: дитина їй не потрібен. Вона ще молода, щоб брати на плечі такий тягар, їй би ще погуляти. Вона народила, написала відмову, та й справа з кінцями. А маленька дівчинка в пелюшках, які придбали для неї медичні працівники пологового відділення, солодко спала. Воно ще не знала, що кілька хвилин тому, прийшовши на світло, вже приречена на самотність. Ніхто з нас ніколи не знає, що готує йому попереду життя, але дуже важливо не робити тих помилок, про які будемо шкодувати потім все життя. Вона не потрібна своїй мамі, яку вже добре знала, перебуваючи дев’ять місяців в її лоні. Інші породіллі лише сумно, з нерозумінням похитували головами. Як же можна залишити свою кровинку? Їх відвідували родичі, близькі та друзі, а дівчинку – ніхто. Алінка була чемним і тихеньким немовлям. Все в пологовому відділенні прив’язалися до неї і дуже її полюбили. Молоді мами приносили для Дівчатка хто кашку, хто памперси, хто серветки. Вони знали, що, крім них і медиків, про дівчинку більше ніхто не подбає.
А коли її переводили в дитбудинок «малятко», ніхто не міг стримати сліз. … Таня і Андрій вже кілька разів безрезультатно відвідували той же дитячий будинок. – Ну давай ще сьогодні сходимо, – просила чоловіка Таня. – У мене відчуття, що доля нам посміхнеться. Тільки що відкрили двері в кабінет директора, як та з посмішкою повідомила, що до них перевели немовляти з пологового відділення лікарні. Таня подивилася через віконце на маленьке дівчатко, в її грудях щось стислося і тоскно забилося серце. Не міг відвести погляду від Алинки і Андрій. Так ця крихітна красуня заполонила їх. Кожен день подружжя відвідували маленьку дівчинку, без якої вже не уявляли свого життя. А, зібравши необхідні документи, удочерили її. Підростала Алінка хорошою, чемною, вихованою дитиною. Пішовши до школи, стала зразком для однокласників – завжди охайна, акуратна, ввічлива, вона ще й з усіх предметів була відмінницею. У їхній родині панували цілковита гармонія і взаєморозуміння. Тут кожен поважав іншого, обговорювали, яким був рік, що минає день для кожного з них. А щонеділі ходили в храм дякувати Богові, що «звів» їх разом.
І одного разу, виходячи після недільного богослужіння з церкви, Алінка зупинилася біля жінки, яка просила милостиню. Алінка не знала її, але кого-то ця жінка їй так нагадувала. Та ось тільки кого? Зацікавлений погляд на собі вловила жебрачка і, мабуть, зрозуміла його, але замість цього лише прокричала: – Чого витріщилася? Якщо не даєш грошей, то йди звідси. Алінка ніяково опустила голову і поспішила наздоганяти батьків. Подібність між жінкою і донькою помітила і Таня. Вона відразу зрозуміла, що жебрачка – справжня мама Алинки. Довго страждаючи в сумнівах, жінка таки поділилася своїми здогадками з донькою. Вона не могла по-іншому, адже у їх сім’ї прийнято завжди бути чесними один з одним. – Мама, я теж здогадалася, що це жінка, яка мене народила. Але моя справжня мама – ти. Вона від мене двічі відмовилася, – зі сльозами на очах говорила, пригорнувшись до матері, Алінка. – Але мені її шкода. У мене залишилися гроші, які я відклала на різдвяні свята. Можна, я їх цій жінці віддам? У мене ж і так все є … Вони плакали втрьох – Алінка, мама і навіть мужній батько зронив скупу чоловічу сльозу …