Моя дочка прилетіла зі столиці, дивуючись з приводу моєї відмови примиритися з колишнім чоловіком, її батьком.- Мамо, навіщо тримати образу? Адже минуло вже двадцять років, — питала вона.Але для мене деякі рани не гояться.Я одна виховувала своїх трьох дітей після того, як колишній покинув нас заради моєї найкращої подруги Іри. Нам було важко, але всі вони здобули освіту і тепер самостійні.
Нещодавно моя молодша дочка Олечка розповіла, що потай зустрічалася з батьком . Вона стверджує, що все залишилося у минулому, і вона навіть часто проводить із ним та Ірою канікули.Тепер дочка хоче, щоб він був на її майбутньому весіллі, а я не можу змиритися з цією думкою. Моя присутність зумовлена його відсутністю.
Мій син вторить сестрі, не розуміючи, чому я не хочу залишити минуле в минулому.- Це були твої стосунки з ним, а не наші, – міркує він, і я його не звинувачую.Незважаючи на їхній тиск і осуд, я стою на своєму. Скільки б вони не доводили, що я застрягла в минулому, я не буду на весіллі своєї дочки, якщо там буде він.Я бажаю їм усім ніколи не відчути тієї зради, через яку пройшла я…