Я вийшла заміж до того, як мені виповнилося 20 – незважаючи на різке несхвалення батьків. Особливо різко висловилася моя мама, попередивши, щоб я не розраховувала на допомогу з дітьми, оскільки вона не готова стати бабусею у такому молодому віці.
У процесі життя ми з чоловіком зіткнулися ще й з житловою кризою – і в результаті переїхали до його матері через фінансові труднощі та поганий стан успадкованої ним квартири.
Ця ситуація тривала довше, ніж передбачалося, і саме в цей час я завагітніла. Незважаючи на моє початкове небажання, ми вирішили залишити дитину, і таке рішення було підтримане моїм чоловіком і свекрухою, але зустрінуте моєю власною матір’ю з прохолодним усуненням.
Після народження дитини моя свекруха виявилася неоціненною підтримкою – часто відвідуючи мене, щоб допомогти з дитиною, і даючи мені можливість трохи перепочити. Моя мати, навпаки, так і залишалася відстороненою, лише зрідка дзвонила і ніколи не пропонувала допомоги.
Через три роки, під час святкування третього дня народження моєї дочки, мама розкритикувала мій підхід до виховання, засмутившись, що моя дочка не впізнає її і не приймає так радісно, як свою іншу бабусю.
Я чесно відповіла, вказавши, що саме її поведінка є причиною відсутності зв’язку між ними. Правда, схоже, зачепила її – і вона різко пішла.
Ось уже місяць від неї немає звісток, але я вірю, що стосунки можна відновити завдяки зусиллям та часу, проведеному разом. Я права?