Дідусь Іван був не простим старим: він був хранителем сімейних історій, талановитим оповідачем, чиї легенди зачаровували його онуків. Найтепліші спогади дитинства онуків пов’язані з довгими вечорами біля каміна, коли дідусь робив історію живою , зігріваючи її своїм теплим і мудрим голосом.Якось вся родина зібралася разом, щоб допомогти один одному впоратися з горем – дідусь Іван пішов з життя. Серед сліз та спогадів один із онуків, Олексій, запропонував ідею.”Давайте збережемо історії дідуся Івана,” сказав він. “Ми могли б створити міні-збірку його оповідань, щоб вони продовжували жити.”
Сім’я погодилася, і вони взялися до роботи. Онуки згадували усні історії, записували їх, обговорювали деталі, які, можливо, забули.”Пам’ятаєш, як дідусь розповідав про те, як він зустрів бабусю?” – Запитала Катя, одна з онучок. “Ця історія точно має бути у збірці.””А що щодо тієї історії, коли він вперше побачив море?” – додав Олексій. “Це було так надихаюче!”Згодом міні-збірка почала набувати форми. Сторінки сповнились теплотою та любов’ю дідуся Івана, його життєвим досвідом та мудрістю. І хоча його фізична присутність більше не відчувалася, зате його дух залишався живим у кожному слові, кожному спогаді, який був ретельно збережений у цій збірці.
“Це наша пам’ять про дідуся,” сказав Олексій, тримаючи в руках уже готову збірку. “Тепер його історії будуть жити вічно, передаватися з покоління до покоління.”Сім’я була щаслива за можливість зберегти спадщину дідуся Івана таким чином, і збірка стала сімейним скарбом, що дбайливо зберігається і передається наступним поколінням.