Я виросла у сім’ї з вірою в те, що гроші – це і є щастя, у сім’ї, яка економила на всьому. Коли Микола зробив мені пропозицію, я була твердо впевнена в тому, що ми не будемо жити в злиднях, як це робили мої батьки, хоч і заробляли чимало. Ми почали зі старого бабусиного будинку, але, незважаючи на старанну роботу, фінансово не справлялися… надто багато на себе взяли для початку.
Після народження двох дітей я вмовляла Миколу виїхати в Америку, де, на мою думку, він міг би заробляти більше грошей. Він не хотів, але, зрештою, погодився , сподіваючись, що так ми зможемо жити так, як завжди мріяли — не відмовляючи собі ні в чому. Протягом десяти років Микола надсилав гроші додому, а я будувала будинок нашої мрії – двоповерховий, з гарним двором та каміном.
Я уявляла, як ми насолоджуватимемося старістю біля цього каміна. Тим часом наші сини росли без батька. Коли в мене з’явилася можливість відвідати Миколу в Америці, він чинив опір, а потім взагалі перестав відповідати на мої дзвінки і дзвонити.
Нарешті він надіслав мені 5 тис. доларів і попросив розлучення, повідомивши, що в нього є інша жінка. Зараз я сиджу біля каміна з грошима в руках, пізно зрозумівши, що це не ключ до щастя. Моя погоня за багатством коштувала мені сім’ї, залишивши мені дім мрії та порожнє серце.