Світлана та Грицько завжди мріяли про велику родину. І коли сім’я поповнилася шістьма дітьми, їхня хата наповнилася сміхом, шумом та веселощами. Але незабаром стало очевидно, що, хоча вони мали багато кохання, місця в будинку ставало все менше. “Мамо, Петя знову взяв мою книгу без дозволу!” – жалілася старша дочка, Аліна. “Та й Маша знову малює на моїх зошитах!” – додав середній син, Діма.
Світлана і Грицько розуміли, що кожній дитині потрібен особистий простір – місце, де можна побути наодинці зі своїми думками та справами. “Гриша, може, нам варто побудувати щось на зразок сараю чи маленький будиночок у дворі? Місце, де діти зможуть усамітнитися”, – запропонувала Свєта одного вечора. “Чудова ідея!” – погодився Грицько. – “Будка” для думок вголос”.
Місце, де кожен може побути наодинці зі своїми роздумами.” Так вони й зробили. Наступного дня Грицько привіз дошки та інші матеріали, і весь день сім’я працювала над створенням затишної, але простої будки. Надвечір вона була готова. “Тепер у кожного з вас є місце, де можна усамітнитися та поміркувати”, – сказала Світлана дітям. З того часу будка стала найпопулярнішим місцем для всіх членів сім’ї.
Старший син, Ігор, часто забирався туди з гітарою, щоби писати музику. Аліна використовувала її як читальний куточок, а молодший Петя грав там у свої ігри. “Мені подобається наша будка”, – сказала якось молодша дочка, Ліза. – “Там так тихо і спокійно. Я почуваюся в безпеці”. Світлана та Грицько із задоволенням дивилися на своїх дітей, розуміючи, що їхнє просте рішення принесло так багато радості та спокою у їхній дім.