Я прийняв запрошення на весілля приятеля, але незабаром пошкодував про це. Коли гості вже збиралися, наречений влаштував таке, чого я у житті не бачив.

391

Нещодавно університетський приятель зателефонував мені та запросив на своє весілля. Я дуже здивувався. Ми з ним не спілкувалися кілька років. Я після інституту одружився. Ми з дружиною перебралися до столиці. Вже п’ять років я щасливо одружений. Я взагалі не хотів йти, ми ж так давно не у неї горить дедлайн на роботі. Я вирішив таки не ображати Андрія відмовою.

Старий приятель зрадів, коли побачив мене. Ми дружньо обнялися. Спочатку у планах був РАГС. Я весь час тримався ближче до Андрія, адже ніхто більше мені там знайомий не був. Молоді до будівлі РАГС-у під’їхали на півгодини раніше за інших гостей, щоб зробити кілька фотографій. Фотограф попросив мене допомогти. Я тримав край сукні, щоб він не забруднився, тягав туди-сюди реквізит. Молоді люди щасливо посміхалися на знімках. І тут, коли гості вже почали збиратися, Андрій влаштував ту ще виставу.

-Якого чорта ти будуєш йому очі?! -кричав Андрій. Наречена розгубилася. -Про що ти? -Я бачив, як ти на не дивишся! Не треба мені брехати! Зрадити мені хочеш, так? Коли я зрозумів, що ревнують до мене, образився. Що він про мене взагалі думає? Звичайно, насамперед своїми підозрами він принижував наречену. До речі, жодної уваги з її боку я зовсім не помічав. -Все! Весілля скасовується! Гості стояли в шоці. А я починав розуміти, чому Андрієві майже тридцять, а він так і не одружився.

ПОДЕЛИТЬСЯ